Як “переймаються” про українських пенсіонерів
10.05.2018Запропонована Прем’єр-міністром Гройсманом пенсійна реформа, анонсована, як реформа підвищення пенсій. Однак на ділі, підготовлений законопроект рясніє «новаціями», кожна з яких, як правило, несумісні одна з одною ні теоретично, ні практично!
- Підвищення пенсій на 30%, насправді не відповідає вимогам Конституції України, яка була ще в 2014 році порушена революціонерами «гідности». Тобто, чинна Конституція України передбачала щорічний перегляд розміру пенсій до 18 березня кожного наступного року в розмірі не менше 50% від мінімальної зарплати за попередній рік, а також перегляд пенсій при наявності інфляції, що, як раз, і не робилося нашими « революціонерами »ні в 2014, ні в 2015, ні в 2016 роках. За цей час долар підвищився, як мінімум в три і більше разів! Таким чином, борг держави перед пенсіонерами реально набагато більше, ніж 140 млрд. Гривень. А 30-відсоткове підвищення пенсій не компенсує навіть десятої частини тих втрат, які понесли пенсіонери в результаті галопуючої інфляції (популізм і обман нинішнього уряду в черговий раз продемонстровано українського народу).
- Різні словесні формулювання при визначенні загального трудового стажу пенсіонерів не дозволяють багатьом людям, які досягли 60-річного віку отримати повноцінну пенсію, а не так звану соціальну пенсію. Використання формулювань типу «задекларовано трудового стажу», а також поступове підвищення загального трудового стажу з 15 до 35 років призведе до того, що, як мінімум 60-70% населення не доживе до своєї пенсії (адже уряду добре відомо, що до 60-річного віку не доживає 40% чоловіків і понад 20% жінок)! Висока смертність населення – прямий наслідок низького рівня життя: 80% населення живе за межею бідності, при цьому, за різними даними близько 10% населення реально голодує. Якість і дорожнеча медичного обслуговування плюс хронічний соціальний стрес, пов’язаний з громадянською війною, напливом переселенців, позбавлених елементарних засобів до існування, всевозрастающий розбій і бандитизм на вулицях міст і сіл України – це неповний перелік тих факторів, які зменшують тривалість життя нашого народу.
- Катастрофічне старіння в процентному відношенні суспільства, що якщо раніше на одного пенсіонера припадало два працюючих, то сьогодні на кожного пенсіонера – 1 працюючий. А через рік-два на одного працюючого припадатиме два пенсіонери, тим більше, що в зв’язку з війною в Україні і важким матеріальним станом 80% українських сімей, країну залишають молоді працездатні люди, які могли б бути основою для відродження української економіки та, які могли б збільшити народжуваність українців і зупинити катастрофічну диспропорцію між смертністю і народжуваністю в Україні (смертність в два і більше разів перевищує народжуваність).
- У так званій «пенсійну реформу», як і раніше не враховані помилки, пов’язані з розміром пенсій для людей, чия заробітна плата перевищує 40 тис. Грн на місяць, тобто, єдиний соціальний внесок стягується з заробітних плат, розмір яких не перевищує 40 тис. грн на місяць. Ті ж чиновники, наприклад, судді, прокурори, працівники деяких правоохоронних органів, чиї зарплати дорівнюють 100-200-300 тис. Грн на місяць, платять податки тільки з суми в 40 тис. Грн, а пенсія їм буде призначена в розмірі 90% від посадового окладу. Наприклад, якщо чиновник отримував 100 тис .грн. в місяць йому буде нарахована пенсія 90 тис.грн на місяць. З огляду на те, що в Україні зберігається, так називаемаясолідарная форма виплати пенсій це означає, що податки він буде платити протягом своєї трудової діяльності не з 100 тис.грн, а тільки з 40 тис.грн, а нараховані йому понад 50 тис.грн будуть вилучатися із загального котла за рахунок основної маси інших працюючих людей. Про яку соціальну справедливість йдеться?
- Декларування різними урядами з 2000 року наміри ввести, так звану, персоніфіковану накопичувальну пенсію, на сьогоднішній день теж нереально по ряду причин: по-перше, постійна інфляція буде з’їдати накопичені гроші, по-друге, багато людей, хто з 90-х і по нинішній рік втрачають роботу в результаті зупинки і розпаду як державних, так і приватних підприємств в результаті хронічної економічної кризи, вони невинні в тому, що їх часто висококваліфіковані руки виявляються нікому не потрібними, а самих їх ибрасивают на вулицю і вони змушені заробляти на життя на ринках, в різних приватних і державних підприємствах в якості временнихразнорабочіх, продавців і т.п., без наявності постійного місця роботи і без відповідних записів у трудових книжках. В результаті цього, у багатьох реально борються за виживання і постійно працюючих людей, які досягли пенсійного віку, як би не вистачає офіційного, задекларованого трудового стажу. Як наслідок, вони отримають крихітну соціальну пенсію замість повноцінної, заслуженої своєю працею!
- «Пенсійна реформа», написана урядом Гройсмана під диктовку Міжнародного валютного фонду, ставить своєю метою не поліпшення соціального рівня життя пенсіонерів, а зменшення їх чисельності через штучне стимулювання смертності населення за рахунок зубожіння, неповноцінного харчування, відсутності елементарної медичної допомоги, стан хронічного стресу, як наслідок важкої соціально-економічної і політичної ситуації всередині України.
- У так званій, пенсійну реформу ні слова не сказано про те, що насправді, рішення всіх проблем пенсіонерів, в т.ч., величезного дефіциту пенсійного фонду (140 млрд.грн), має проводитися абсолютно іншими засобами і методами. Насправді, рішення даної проблеми лежить тільки в площині підйому розваленої української економіки, розваленої системи медичної допомоги, розваленої системи правоохоронних органів, розваленої судової системи і багатьох інших кризових процесів, які виникли в країні після приходу до влади аферистів і дилетантів на хвилі, так званої, «революції гідности».
Тільки прихід до влади шляхом загальних демократичних виборів нового парламенту, Уряду та Президента, які будуть відрізнятися високою освіченістю, чесністю, працьовитістю і професіоналізмом може дозволити змінити економічну і соціальну політику в країні, в т.ч., вирішити проблему українських пенсіонерів. Іншого шляху немає!
Громадський діяч, академік,
Віце-президент Академії економічних наук України
А.В. Пешко
